Мене часто запитують, як і чому я прийшла до геммотерапії. Вирішила і вам розповісти, адже шлях був довгим і терністим.
Начебто почалося все 7 років тому, коли ми сильно хворіли всією сім'єю стафілококовою інфекцією і я шукала якийсь спосіб лікування. Але ні, все почалося набагато, набагато раніше...
Звісно ж у дитинстві. Все звідти. Пам'ятаю уривками те, що зараз складається як пазл, дає мені самій пояснення, чому я тут, де є, і чому я така. Наприклад, я завжди уникала пігулок, я не знаю, чому і як так вийшло, але пам'ятаю, у підлітковому віці у мене були часто сильні мігрені, а ще надзвичайно болючі місячні. Пам'ятаю, що мама приносила мені таблетку, клала її на стіл і питала, чи хочу її випити (дякую їй за це, що вона мене питала, даючи цим зробити свій власний вибір!) а я дивилася і думала, що ні, я можу перетерпіти, я поки почекаю і не брала .... Пам'ятаю ще, що сильно хворіла бабуся, моя найулюбленіша бабуся, до якої я була дуже прив'язана. І я думала та гадала, як їй допомогти. Не вірила, що все безнадійно, всім казала, що вихід має бути, знала, що треба шукати...
Або ось ще ... наочний приклад перед моїми очима - приклад мого тата, який за життя натерпівся зі здоров'ям різного поганого, і посту не вистачить, щоб описати. Він, як і я, ніколи не поспішав до лікарів, але практикував 30-денні голодування, біг, йогу та медитацію. І це в ті шалені 80-90-ті роки! А ще він мені підсунув кілька книг, які мене вразили тоді. Наприклад, точно пам'ятаю книгу Володимира Леві "Мистецтво бути собою".Ця книга була насамперед про вміння розуміти себе, чути свої симптоми та керувати своїм здоров'ям. Але найголовніше, вона казала мені, що істина про моє здоров'я в мені самій, відповіді на всі запитання я знаю, вони в моїй голові, і відповідальність за моє здоров'я лежить на мені, ні на кому іншому. Ні на мамі з татом, ні на лікаря, який виписав ліки чи процедури.
Ще тоді я зрозуміла, що, виходячи з кабінету лікаря, не обов'язково бігти одразу в аптеку за запропонованими препаратами, що варто подумати, обмозгувати, почитати анотації та прислухатися до своєї інтуїції, що вона скаже.
А вже потім купувати чи не купувати рекомендовані пігулки, йти чи не йти на певні процедури. Рішення завжди за мною, бо це моє тіло, мій організм, і мені за нього вирішувати.
Ось мабуть із цього все й почалося...
А ще, зі смішного, я була медсестрою у всіх моїх шкільних походах, яких було чимало. Так-так, я відповідала за аптечку, у мене завжди була з тобою книга, в якій говорилося, що робити при укусі кліща чи змії, як знезаражувати воду, як обробити рану.... І таке навіть було!)
Далі почалося знайомство із гомеопатією.
Я познайомилася з гомеопатією, коли моїй другій дитині було 8 місяців. Ми поїхали сім'єю відпочивати в Одесу, всі почали там хворіти на аденовірусну інфекцію, включаючи нашого малюка, і повернулися ми додому з букетом болячок, які ніяк нас не залишали, хоча ми виконували всі рекомендації лікарів.І ось вінцем всього цього було те, що у молодшого трапився отит, йому виписали антибіотик в уколах, я почала його лікувати, але температура підскочила до 41 і не збивалася. І що найжахливіше, він почав набрякати в мене на очах.
Далі швидка, укол гормону та вимога лікаря швидкої прибрати абсолютно всі ліки. Він так і сказав: "Я не знаю, як ви лікуватимете отит, але ви не можете застосовувати медикаменти зараз для цієї дитини".
І ми почали терміново шукати альтернативних методів. Сусідка запропонувала звернутися до лікаря-гомеопата, яка була завідувачкою нашої дитячої поліклініки. Це, пам'ятаю, мене дуже вразило, і я подумала, що готова спробувати. Так ми познайомилися з нашим першим лікарем-гомеопатом, яка, по суті, була нашим сімейним лікарем ще цілих 5 років.
Вона стала і моїм першим наставником у світі гомеопатії. Від неї першою я почула, що мені варто вчитися, що маю здібності. І я справді поринула з головою в гомеопатичну літературу. Свої перші призначення для своїх дітей я робила під її керівництвом.
Найголовніше, вона казала мені, що істина про моє здоров'я в мені самій, відповіді на всі запитання я знаю, вони в моїй голові, і відповідальність за моє здоров'я лежить на мені, ні на кому іншому. Ні на мамі з татом, ні на лікарі, який виписав ліки чи процедури.
Ще тоді я зрозуміла, що, виходячи з кабінету лікаря, не обов'язково бігти одразу в аптеку за запропонованими препаратами, що варто подумати, обмозгувати, почитати анотації та прислухатися до своєї інтуїції, що вона скаже.
А вже потім купувати чи не купувати рекомендовані пігулки, йти чи не йти на певні процедури. Рішення завжди за мною, бо це моє тіло, мій організм, і мені за нього вирішувати.
Ось мабуть із цього все й почалося...
А ще, зі смішного, я була медсестрою у всіх моїх шкільних походах, яких було чимало. Так-так, я відповідала за аптечку, у мене завжди була з тобою книга, в якій говорилося, що робити при укусі кліща чи змії, як знезаражувати воду, як обробити рану.... І таке навіть було!)
コメント